УКРАЇНА
 
 
 
 
Меню

 

КАРАНТИН ВИХІДНОГО ДНЯ Галицький національний природний парк у суботу та неділю буде зачинений для відвідувачів. Чекаємо Вас із понеділка по п'ятницю з 9.00 до 16.00.

 
 
Новини
  Гість | Вхід | Реєстрація |
Назад Назад

Сам собі ботанік. Півники

Уже зовсім скоро весняну палітру лучних степів доповнять нові барви – яскраво фіолетові великі і неймовірно красиві квіти півників. Тож розкриємо таємниці, які приховують ці дивовижні рослини! 
Півники або іриси свою назву отримали на честь грецької богині веселки Іриди. А слов’янські народи називали ці диво-квіти перуниками і пов’язували їх з богом грому та блискавки – Перуном. Серед найбільш цікавих народних назв збереглися: вовчий огірок, сорочі квіти, пікульник тощо.
Кореневища півників складаються із укорочених річних пагонів із рубцями від листків. По них можна, як по річних кільцях дерев, визначити не лише вік рослини, а і «якість життя», тобто наскільки її задовольняють умови, в яких рослина росте. Від кореневища відростають особливі втягувальні (контрактильні) корені, здатні регулювати глибину розташування підземного пагона в ґрунті. Особливо вони характерні для півників посушливих регіонів, як от півників угорських. До речі, за ніжний фіалковий аромат кореневища півників називають «фіалковим коренем» і видобувають з нього олію (головним чином, з півників флорентійських). Щоправда, з 1 кг кореневищ можна отримати всього 7 г олії.
Кожна квітка півника цвіте лише добу. Тому квіти мають не лише яскраве забарвлення, але і чудернацьку форму і доволі складну будову.
Листочки внутрішнього кола оцвітини виконують функцію приваблення запилювачів, а зовнішнього – відіграють роль посадкового майданчика для комах. У деяких видів внутрішня поверхня такого листочка вкрита борідкою з коротеньких волосків, часто контрастного забарвлення, або складним різнобарвним візерунком. Вона не лише привертає до себе увагу, немов рекламний щит, а і спрямовує рух комах всередину квітки. 
Стовпчик маточки поділений на три гілки, які пелюсткоподібно розширені і, в свою чергу, поділяються на дві спрямовані вверх лопаті. Приймочки маточки, які у більшості рослин розташовані на верхівці стовпчика, у півників знаходяться при основі лопатей на нижній поверхні гілочок стовпчика. Верхні структури маточки утворюють своєрідне склепіння над листочками оцвітини (а саме – над зовнішнім колом, листочки якого мають часто борідку волосків). До нижньої поверхні кожної із гілочок стовпчика тісно прилягає по одній тичинці. Її пиляк знаходиться позаду приймочки, не досягаючи її. Таким чином, квітка півника немовби поділяється на три самостійних відділи. Як додатковий запобіжний засіб уникнення самозапилення, дозрівання тичинок і маточок у півників розділене у часі. Пиляки розтріскуються і вивільняють пилкові зерна одночасно із розпусканням пуп’янків, а три гілочки стовпчика роз’єднуються і відкривають доступ до приймочок тоді, коли пиляки уже практично порожні. Таке явище доволі поширене у природі і має назву протандрія. 
Щоб захистити дорогоцінний нектар і пилок від посягань «зайвих» комах, які не запилюють півників, а шукають дармової їжі, у деяких видів (наприклад, півників злаколистих, сибірських) пелюсткоподібні гілочки стовпчика так тісно прилягають до листочків оцвітини, що припідняти їх і протиснутись у шпаринку можуть лише доволі сильні комахи, як то джмелі. 
У Галицькому парку ростуть чотири види півників, які доволі легко відрізнити за кольором та будовою квітки, умовами зростання тощо. 
Найчастіше трапляються ПІВНИКИ БОЛОТНІ (Iris pseudacorus) – висока рослина до 150-200 см зі стиснутим стеблом, вкритим листям. Листки сіро-зелені, по краю перетинчасті, майже 1 м довжиною. Квіти великі, жовті, по 3-8 у суцвітті. Внутрішні листочки оцвітини недорозвинені, менші навіть від пелюсткоподібних часток стовпчика. Ростуть півники по берегах водойм, на болотах, вздовж меліоративних каналів.
Натомість інший вид півників, які трапляються на болотах, дуже рідкісний і включений до Червоної книги України. Це – ПІВНИКИ СИБІРСЬКІ (Iris sibirica). На відміну від болотних, півники сибірські мають стебло 30-50 см висотою, округле у перерізі, з порожниною, при основі вкрите бурими залишками листкових піхов. Прикореневі листки значно вужчі, аніж у попереднього виду, 30-60 см довжиною, однак, не перевищують стебло. Квіти фіолетово сині із жилкуванням біло-жовто-чорного кольору, по 2-3 у суцвітті. 
Ще два види півників ростуть на лучних степах Галицького парку. 
Діагностичною ознакою півників угорських (Iris hungarica), які полюбляють добре прогріті крутосхили та неглибокі ґрунти з відслоненнями гіпсів, є борідка волосків на зовнішніх листочках оцвітини. Це – невисокі рослини, висотою 15-30 см із розгалуженим округлим у перерізі та доволі м’ясистим стеблом. Такі ж м’ясисті мечоподібні листки вигинаються дугоподібно. Квіти темно-фіолетові. Борідка волосків світлого забарвлення (переважно біла чи жовта), під кінець цвітіння змінює колір і стає малопомітною. Внутрішні листочки оцвітини великі. Розширені стовпчики маточки не прилягають до оцвітини, інакше вони б прикривали собою борідку. 
Півники злаколисті (Iris graminea) приурочені до більш пологих схилів лучних степів, часто поблизу лісу чи чагарників. Це – найбільш спеціалізований вид, у якого лопаті стовпчика тісно прилягають до зовнішніх листочків оцвітини, закриваючи доступ до пилку та нектару. Стебло сплющене, двогранне, з ребрами. Листки дещо перевищують стебло, на відміну від попереднього виду, вони вузькі, лінійні. Квіти лілові чи фіолетові з вузькими сегментами оцвітини і складним біло-жовтим рисунком на листочках зовнішнього кола. Натомість, внутрішні листочки оцвітини дрібні.
Плід у півників – м’ясиста коробочка, тригранна чи шестигранна у перерізі. Насінини великі, кулясті. Спеціальних пристосувань до розкидання насіння у півників немає, вони випадають при розкритті коробочки під власною вагою. 
Усі види півників – красиві, декоративні рослини. У зв’язку зі своїми естетичними особливостями, а також через тотальне знищення осередків їхнього поширення – осушення боліт, розорювання чи заліснення степів, три види (півники сибірські, угорські та злаколисті) перебувають під загрозою зникнення. 
Бережімо популяції півників та їхні оселища, оскільки зникнення виду у природі – непоправна втрата, якій можна запобігти, але повернути вимерлий вид уже неможливо!

Ірина Дмитраш-Вацеба, к.б.н., ботанік.

 
Всі матеріали та публікації належать "Галицький національний природний парк"
Створення та підтримка сайту: Телекомпанія РАІ
Галицький
Національний
природний парк